Сфера педагогічної праці належить до такого виду професійної діяльності, у якому провідну роль відіграє спілкування. Спілкування є основним засобом, через який здійснюється реалізація завдань освіти.
У цьому контексті педагогічне спілкування містить у собі могутній резерв підвищення професійної майстерності педагога, удосконалення організації педагогічної діяльності та освітнього процесу.
Професійно-педагогічне спілкування є системою способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога й учня, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу, налагодження стосунків.
Педагогічне спілкування – професійне спілкування вчителя з учнем, яке має ряд функцій і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату в системі «учитель – учень» і «учень – учень».
Функції педагогічного спілкування:
· обмін інформацією між педагогом та учнями;
· міжособистісне пізнання;
· організація та регуляція стосунків і спільної діяльності;
· здійснення виховного впливу;
· педагогічно доцільна самопрезентація педагога.
За статусом педагог і учні діють з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає, залучається до неї. Для того, щоб учень став активним співучасником освітнього процесу, необхідно забезпечити суб’єкт-суб’єктний характер педагогічних стосунків, який полягає в рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, активності педагога й учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності до прийняття аргументів співрозмовника, взаємодії з ним.
Головними ознаками педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктному рівні є:
– особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити та розуміти співрозмовника),
– рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування педагога в спілкуванні, він повинен визнавати право учня на власну думку, позицію),
– проникнення в світ почуттів і переживань, готовність прийняти погляди співрозмовника (спілкування за законами взаємної довіри, коли партнери вслухаються, розділяють почуття одне одного, співпереживають, має особливий педагогічний ефект),
– нестандартні прийоми спілкування (відхід від суто рольової позиції вчителя).
Залежно від типу (суб’єкт-суб’єктне, суб’єкт-об’єктне) спілкування вчителя може бути функціонально-рольовим або особистісно-орієнтованим.
Функціонально-рольове спілкування є суто діловим, стандартизованим, обмеженим вимогами рольових позицій. Особисті мотиви, ставлення педагога й учня не враховуються й не виявляються. Головна мета полягає в забезпеченні виконання певних дій.
Особистісно-орієнтоване спілкування є складною психологічною взаємодією, яка передбачає виконання певних нормативних функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна мета спрямована не так на виконання завдань, як на розвиток особистості учнів. Вимагає такого рівня внутрішньо детермінованої активності особистості, за якого вони не йдуть за обставинами, що складаються в педагогічному процесі, а здатні самі створювати ці обставини, виробляти свою стратегію, свідомо й планомірно удосконалювати себе.
Психологічний портрет учителя, налаштованого на особистісно-орієнтоване спілкування:
– відкритість, доступність, створення для дітей можливостей висловлювати свої думки й почуття;
– справедливість, довіра до дітей, визнання їх неповторності, гідності;
– зацікавленість життям учнів, увага до їхніх проблем; емпатійне розуміння (здатність бачити поведінку учня його ж очима, відчувати його внутрішній світ);
– готовність завжди допомогти учням.
Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним і ліберальним.
1. Авторитарний. За такого стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи лише з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання та суб’єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату й опіки, і у випадку протидії школярів владному тиску вчителя веде до конфронтації.
2. Ліберальний (поблажливий, анархічний). Такий стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальність. Формально виконуючи свої обов’язки, учитель, що застосовує подібний стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Зазначений стиль є засобом реалізації тактики невтручання, в основі якої лежить байдужість і незацікавленість проблемами шкільного життя. Наслідком такої позиції вчителя є втрата поваги та контролю над школярами, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.
3. Демократичний стиль. За такого стилю спілкування вчитель орієнтований на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв’язання спільних завдань. Основу керування у цьому випадку складає опора на ініціативу класу. Демократичний стиль — найбільш сприятливий спосіб організації реального співробітництва педагога й школярів.
Пропонуємо розглянути стилі педагогічного спілкування залежно від продуктивності їх виховного впливу.
1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. В основі стилю — єдність високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів. Адже захоплення спільним з учнями творчим пошуком — результат не тільки комунікативної діяльності учителя, але значною мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому.
2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність — важливий регулятор спілкування взагалі й педагогічного зокрема. А.С.Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, повинен стати старшим товаришем і наставником, з іншого — співучасником спільної діяльності.
3. Спілкування-дистанція. Сутність його полягає в тому, що в системі стосунків педагога й учнів запобіжником виступає дистанція. Проте й тут слід дотримуватися міри. Гіпертрофована дистанція веде до формалізації спілкування вчителя й учнів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати. Проте вона має випливати із загальної логіки стосунків учителя й учнів, а не диктуватися вчителем. Дистанція виступає як показник провідної ролі вчителя, будується на його авторитеті. Перетворення «дистанції» на домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної діяльності педагога та учнів. Це веде до формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно позначається на результатах виховання.
4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування пов’язаний в основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати нелегко, і учитель нерідко йде по лінії найменшого опору, вибираючи спілкування-залякування чи дистанцію в крайньому їх прояві. Стосовно розвитку творчості або можливості здійснення саме виховного впливу на учнів, а не просто ситуативного керування їхньою поведінкою стиль спілкування є безперспективним.
5. Спілкування-загравання. Стиль пов’язаний з невмінням організувати продуктивну педагогічну взаємодію, спрямований на те, щоб завоювати хибний, дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Він відображає, з одного боку, намагання вчителя швидко встановити контакт з дітьми, бажання сподобатися класові, а з іншого — відсутність необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. Побоюючись спілкування з класом і одночасно бажаючи налагодити контакт з учнями, учитель зосереджує увагу не стільки на змістовій стороні взаємодії, скільки на проблемах взаємин, які набувають гіпертрофованого значення.
Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.