Як не потрапити в пастку «синдрому згорання»
Професійна діяльність педагога в усі часи була однією з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій з нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистісної відповідальності вчителя. Педагоги постійно знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками, колегами, що призводить до емоційного вигорання.
Причини «синдрому згорання»
- напруженість і конфлікти в професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;
- відсутність умов для самовираження, експериментування та інновацій;
- діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;
- укладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання та відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;
- підвищена відповідальність за виконувану роботу:
- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
- невирішені особистісні проблеми;
- низька емоційна стійкість;
- застосування неефективних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях.
Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.
Стадії розвитку емоційного вигорання
Перша стадія (фаза напруження). Усі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частих перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симптоми мало хто звертає увагу. Перша стадія може формуватися протягом трьох-п`яти років.
Друга стадія (фаза «резистенції») – характеризується надмірним емоційним виснаженням. Спостерігається відсутність інтересу до роботи, потреби в спілкуванні: не хочеться бачити тих, з ким працюєш, тиждень триває нескінченно, поява стійких соматичних симптомів: немає сил, енергії, особливо у кінці тижня, головні болі вечорами, підвищена дратівливість, збільшення кількості простудних захворювань. Людина може почувати себе виснаженою після доброго сну й навіть після вихідних. Час формування цієї стадії у середньому від 5 до 15 років.
Третя стадія (фаза «виснаження»). Можуть розвиватися фізичні й психологічні проблеми, наприклад, язва та депресія. Людина може почати сумніватись у цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерні повна втрата інтересу до роботи й життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спостерігається порушення пам’яті, уваги, сну. Особа прагне до усамітнення. Стадія може формуватися від 10 до 20 років.
Кожна особистість може виробити свої індивідуальні стратегії для подолання синдрому емоційного вигорання, але варто знати декілька універсальних правил.
Правило розподілу. Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі.
Правило зміни діяльності. Намагатися чергувати свою професійну діяльність, тобто не тільки активно спілкуватися в професійному оточенні, а й займатися наодинці різноманітною паперовою роботою або особистим професійним удосконаленням: відвідувати тренінги, навчальні курси, переглядати вебінари.
Правило часу. Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту. Він дозволяє при організації часу враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Сучасний тайм-менеджмент діє за трьома принципами:
· індивідуальний підхід – людина сама повинна визначити власний баланс між жорсткою організацією та спонтанністю у своїх діях;
· мислення спрямоване на ефективність. Якщо ми встановлюємо правила, ми повинні вірити в їх ефективність, а інакше позитивні зміни неможливі;
· усе можна удосконалювати, оскільки резерви ефективності та розвитку невичерпні.
Правило внутрішньої метафори. Дуже велику роль у формуванні синдрому емоційного вигорання відіграють внутрішні установки, як людина сприймає себе як спеціаліста. Деструктивність девізу «палаю для інших – згораю сам» очевидна. Фахівець, який досягнув певного професіонального рівня, має уже сформований образ свого професійного «Я». Якщо в процесі роботи виявлено, що цей образ має певні деструктивні елементи, його варто видозмінити, але не знищувати, тому що це може принести шкоду особистості. Внутрішні переконання варто міняти конструктивно, щоб з однієї сторони людина відчувала себе достойним спеціалістом, який дійсно допомагає людям, а з іншої – була емоційно благополучною, врівноваженою, захищеною від стресу.
Необхідно бути уважним до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми, адекватно оцінити свої можливості, тверезо осмислювати події кожного дня, своєчасно звернутися за допомогою до спеціалістів або за підтримкою до близького оточення